Ce livre est la preuve la plus convaincante que nous venons tous de l'enfance. Dans les nouvelles et les images de Serhiy Osoka, il y a une anatomie de l'âme d'un enfant, qui est disséquée par une âme adulte qui n'est pas encore devenue adulte, mais qui ne le veut pas vraiment. D'où l'extrême, voire l'extrême, sincérité. Le lecteur croit le narrateur inconditionnellement - comme une photo en noir et blanc de sa propre enfance. Car toutes ces intrigues apparemment banales, traditionnelles, quotidiennes, les destins et les sentiments des adultes — parents, villageois et « étrangers » touchés par la sensibilité des enfants — concernent tout le monde. Et à tous ceux qui se souviennent et chérissent l'Enfant en lui-même - avec ses découvertes et son émerveillement devant le monde, avec sa douleur aiguë et ses déceptions, avec son amour primordial pour la vie et les gens.

Ця книжка — найпереконливіший доказ, що всі ми таки родом з дитинства. У новелах та образках Сергія Осоки — анатомія дитячої душі, яку препарує душа доросла, що дорослою остаточно не стала, та не дуже й хоче. Звідси — гранична, ба — навіть позагранична, щирість. Читач вірить оповідачеві беззастережно — як чорно-білій світлині з власного дитинства. Бо всі ці на позір звичайні, традиційні, побутові сюжети, долі й почуття дорослих — рідних, односельців та «чужаків», до яких дотикається дитяча чутливість, — це про кожного. І до кожного, хто пам’ятає й береже в собі Дитину — з її відкриттями й зачудуванням світом, з її гострим болем та розчаруваннями, з її первинною любов’ю до життя і людей.